У сучасному розумінні суддя є тим, хто дає певний вирок людині. Але що відбувалося тоді, коли Господь дав себе принизити на суді, прийнявши смертний засуд?
Христос стоїть перед Пилатом і покірно очікує сповнення месіанського пророцтва, щоб ціною великої жертви кожній людині відкрити шлях до спасіння й вічного життя. У Євангелії від Луки довідуємося, які звинувачення приписують Ісусові громада т. зв. виконавців закону. Це: підбурення, заборона давати кесарю податок та найголовніше проголошення себе Богом (пор. Лк. 23,2). Пилат, як державний службовець розуміє, що ці звинувачення суттєво не є тими доказами, щоб засудити людину на смерть, а радше бачить, що юдеї, як читаємо в іншому місці, Ісуса видали через заздрість (пор. Мт. 27,18). Тож Пилат робить висновок, що Ісус не заслуговує на смерть. Але це не допомагає. Тиск фарисеїв не вщухає. Чому?
Тож Пилат робить висновок, що Ісус не заслуговує на смерть.
Основним їхнім аргументом проти Ісуса було те, що Христос називав Бога своїм Отцем і тим самим робив себе рівним Богові, а це у свідомості юдеїв порушувало заповідь про монотеїзм, тобто про єдиного Бога Ізраїля Ягве. На цей закид Христос раніше часто давав відповідь: Син нічого не творить сам від себе, але Отець дає йому все, бо що Отець робить, те саме й Син робить (пор. Йо. 5,19). Бачимо тут єдність Ісуса з Богом Отцем. На користь Ісуса як очікуваного месії свідчить Бог, Іван Хреститель, діла, які творить Христос, Писання і Мойсей (пор. Йо. 5,32-46). Тому, законовчителі були тими, які найперше мали зрозуміти місію Христа, хоча б через реальне здійснення того, що було написано у Писанні. Але знаємо, що через закритість сердець вчителі закону не прийняли Ісуса як Господа.
Щоб не наслідувати фарисеїв, варто задуматися над розпізнаванням Бога у нашому особистому житті через стосунки з іншими особами. Як та чи інша зустріч, слова чи вчинки мого ближнього промовляють до мене, свідчать Христа або заставляють вправлятися у терпеливості і носіння тягара один одного (пор. Гал. 6,2). Але найголовніше – це наша відповідь, адже Христос до всіх ставився з любов’ю, а у відповідь його засуджують на смерть.
Що робить Пилат далі? Бачивши наполегливість Первосвяшеників і старшин хоче їм догодити, викликати у них жаль. Він каже про Ісуса «тож я його покараю і відпущу» (Лк. 23,16). На думку Пилата, внаслідок цього жесту конфлікт з юдеями міг би зменшитись або взагалі вщухнути.
Щось подібне може відбутися з кожним, можемо часто займати місце Пилата. Яким чином? Наприклад, виникає ситуація, коли постає потреба робити вибір на користь добра. Християнин в ідеалі знає як має поводитися, що робити. Проте бувають моменти, коли через непереконливі обставини ми піддаємося на цей зовнішній тиск. Це свого роду невимушена перевірка на вірність Євангелії у малому. Саме тому виникає питання про зміцнення нашого духовного стану, як про це навчає апостол Павло: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рм. 12,2).
Християнин в ідеалі знає як має поводитися, що робити. Проте бувають моменти, коли через непереконливі обставини ми піддаємося на цей зовнішній тиск
В кінці євангельського уривку про суд над Ісусом читаємо, здавалося б, про велику несправедливість: Пилат присуджує Христові найжорстокішу смерть. Розп’яття у той час можна прирівняти до повішення у середньовіччі чи помирання на електричному стільці. Не знаю як там у вічності, але внаслідок цих дій Пилат «заслужив», щоб його ім’я у молитві Вірую згадувалось по цілому світі.
Здавалося б усе, учні перебували у страсі, більшість людей, яких оздоровив Христос бачили кінець радості, яку Він приносив. Але Ісус впевнено пройшов до кінця, відкривши людині небо.
Відтепер страждання яких людина не може уникнути має цілющу властивість завдяки вірі у Христа. Віднині терпіння не потрібно проектувати на іншому, не треба втікати у т зв. нірвану, але й також отримувати нездорове задоволення від терпіння. Навпаки, радше зрозуміти його сенс. Як пише ап. Яків: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять» (Як. 1,12).
Цей Євангельський уривок навчає смиренно приймати різні терпіння задля розпізнання сили духу та власного очищення. Виконуймо Божу волю через роздумування над значенням Христових страждань у власному непередбачуваному житті.
Фото: love1.at.ua
